‹‹   Головна





СПИСКИ «КНИГ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ», ВИЛУЧЕНІ ЗІ СПРАВ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА



№ 145

1845 р. кінець — 1846 р. — СПИСОК «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» М. I. КОСТОМАРОВА, ЩО БУВ ВИЛУЧЕНИЙ У М. I. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ В ОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 2 КВІТНЯ 1847 р. 454



А.

ЗАКОН БОЖИЙ

Переписано Костомаровым, найдено в бумагах Гулака




1. Бог создав світ: небо і землю і населив усякими тварями і поставив над усею тварью 455 чоловіка і казав йому плодитися і множитися і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і племена, і кожному колінові і племені даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало бога, котрий од чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди і віровали в його, і любили його, і були б усі счастливі.

Бог сотворил мир: небо и землю и населил всяким творением и назначил над всею земною тварью человека, повелел ему раститься и множиться и узаконил, чтоб род человеческий разделился на поколения и племена, и каждому поколению и племени даровал страну, дабы каждое поколение и племя искало бога, который от человека близко, и так поклонялись бы ему все люди и веровали в него и любили бы его и все были бы счастливы.

2. Але род чоловічий забув бога і отдався діаволу, і кожне племено вимислило собі богів, і в кожному племені народи повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров’ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі сталось горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода.

Но род человеческий забыл бога и отдался диаволу, и каждое племя выдумало себе богов, и в каждом племени народы выдумали себе богов и стали биться за этих богов, и начала земля поливаться кровью и усеиваться пеплом и костьми, и во всем свете стало горе, нищета, болезнь, бедствия и несогласия.

3. І так покарав людей справедливий господь потопом, войнами, а найгірше — неволею.

Так наказал людей справедливый господь потопом, войнами, мором и что 456 хуже — неволею.

4. Бо един єсть бог істинний, і един він цар над родом чоловічим, а люде як поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кровію і усіватися попелом і костями, і умножилось на всім світі горе, біднота і х[в]ороба, і несчастя, і незгода.

Ибо есть единый бог истинный, и он есть единый царь рода человеческого, а люде как скоро натворили себе богов, то тем самым натворили себе царей, ибо так как в каждом углу был свой бог, так точно в каждом углу был свой царь, и стали люди драться за своих царей, и земля начала еще более поливаться кровью и усеваться пеплом и костьми, и во всем мире увеличились горе, нищета, и болезнь, и бедствия и несогласия.

5. Нема другого бога, тільки один бог, що живе високо на небі іже вєздес[ущ]ий духом святим своїм, і хоч люде поробили богів в постаті звіриної і чоловічої со страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.

Нет другого бога, кроме того бога, который обитает в небесных селениях и вездесущ духом своим святым, и хотя люди натворили богов в образе тварей и человека, но их боги были не боги, а страсти и похоти и управлял людьми отец страстей и похотей человекоубийца диавол.

6. Немає другого царя, тільки один цар небесний утішитель, хочь люде і поробили собі царів в постаті своїх братів-людей со страстями і похотями, а то не були царі правдиві, бо цар єсть то такий, що править над усіма, повинен бути розумніший і найсправедливіший над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть бог, а ті царі со страстями і похотями і правив над людьми отець страстей і похотей чоловікоубийця диавол.

Нет другого царя, кроме одного царя небесного утешителя; хотя люди и натворили себе царей в образе своих братьев-человеков, но то не были настоящие цари, ибо царь, т[о] есть тот, кто всеми управляет, должен быть разумнее и справедливее всех, а разумнее и справедливее всех один бог, царь же со страстями и похотями, и управлял людьми отец страстей и похотей человекоубийца диавол.

7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші або їм нужніші, і назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на землі горе, біднота і хвороба, і нещастя, і незгода.

И лукавые цари отобрали из между людей сильнейших и нужнейших для себя и назвали их господами, а других сделали невольниками господ, и умножились на земле горе, нищета и болезнь, и бедствия, и несогласия.

8. Два народи на світі були дотепніші: євреї і греки.

Два народа отличались по достоинству: евреи и греки.

9. Євреїв сам господь вибрав і послав до їх Моїсея і постановив їм Моїсей закон, що прийняв од бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між ними, а знали б одного царя — бога небесного, а порядок давали б судді, котрих народ вибирав голосами.

Евреев сам господь избрал и послал к ним Моисея и Моисей установил для них закон, принятый от бога на горе Синайской, и учредил равенство между ними, чтоб не было у них царя, а знали бы все одного царя — бога небесного, а правлением заведывали бы судьи, избранные народною волею.

10. Але євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і бог тоді ж показав їм, що вони негаразд зробили, бо хоч Давид був лучший з усіх царей на світі, однак його бог попустив у гріх: він одняв у сосіда жінку; се ж так було, аби люди зрозуміли, що хоч-який добрий чоловік буде, а як стане самодержавно панувати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, бог попустив у саме велике кепсьтво — ідолопоклонсьтво, аби люди зрозуміли, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно панувати, то одуріє.

Но евреи выбрали себе царя, не слушая святого старца Самуила, и бог скоро показал им, что они сделали нехорошо, ибо хотя Давид был лучший из всех царей в мире, но и его бог попустил в прегрешение так, что он отнял у соседа жену. Это же сделалось для того, дабы люди уразумели, что каков бы ни был добродетельный человек, но если он станет властвовать самодержавно, то впадет в порок. И Соломона, мудрейшего из людей, бог попустил впасть в наивеличайшее безумие — идолопоклонство, дабы люди уразумели, что как бы ни был разумен человек, но если 457 станет властвовать самодержавно, то обезумеет.

11. Бо хто каже сам на себе: «Я лучший оду всіх і розумніший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робить те, що я здумаю», той зогрішає первородним гріхом, котрий погубив Адама, коли він, слухаючи диавола, захотів порівнятися с богом, здурів, той, навіть, подобиться самому диаволу, котрий хотів стать вровню з богом і упав у пекло.

Ибо кто скажет сам о себе: «Я лучше всех и умнее всех, все должны мне повиноваться и почитать меня владыкою и делать то, что мне вздумается», тот согрешает первородным грехом, погубившим Адама, когда он, слушаясь диавола, захотел поравняться с богом и обезумел, тот даже уподобляется самому дияволу, который хотел поставить себя наравне с богом и впал в ад.

12. Єдин бо єсть бог і єдин він цар — господь неба і землі.

Ибо есть один бог: он же и царь, господь неба и земли.

13. Тим і євреї, як поробили собі царів і забули єдиного царя небесного, зараз одпали і от істинного бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.

Оттого и евреи, как только натворили 458 себе царей, а забыли царя небесного, тотчас отпали от истинного бога и поклонялись Ваалу и Дагону.

14. І покарав їх господь: пропало і царство їх і всіх забрали у полон халдеї 459.

И покарал их господь: погибло царство их и всех забрали в плен халдеи.

15. А греки сказали: не хочем царя, хочем бути вільні і рівні.

А греки сказали: не хотим царя, хотим быть вольными и равными.

16. І стали греки просвіщенні над усі народи, і пішли од них науки, і скуства, і умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.

И стали греки просвещеннейшим народом в свете, ибо от них пошли науки, искусства и художества, какие у нас теперь есть.

17. Але греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів; і так царей у їх не було, а боги були, тим вони вполовину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів і знали б небесного бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками; і так, царів не було, а панство було: а то все рівно, якби у їх було багато царків.

Но греки не познали истинной свободы, ибо хотя отреклись от царей, но не знали царя небесного и изобретали себе богов; и так царей у них не было, а боги были, от этого они вполовину стали такими, какими были бы, если б не было у них богов и если б они знали небесного бога. Ибо хотя много говорили о свободе, а свободными были не все, а только часть народа, прочие же были невольниками; итак, царей у них не было, а господа были, и это все равно, как бы у них было много цариков.

18. І покарав їх господь: бились вони між собою і попали в неволю і спершу під македонян, а вдруге до римлян.

И наказал их господь: дрались они между собой и попали в неволю в руки македонян, а потом римлян.

[19] 460 І так покарав господь род чоловічеський, що найбільша часть його, сама просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського імператора.

И так наказал господь род человеческий, большая часть его, самая образованная, попала в неволю, в руки римского императора.

[20] 19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

И сделался римский император царем народов и сам себя наименовал богом.

[21] 20. Тоді возрадувався диавол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: оттепер уже наше царство; чоловік далеко отступив од бога, коли один нарік себе і царем і богом вкупі.

Тогда возрадовался диавол и весь ад с ним. И сказали в аде: вот теперь уже наше царство; человек далеко отступил от бога, когда один назвал себя и богом и царем вместе.

[22] 21. Але в той час змилувався господь — отець небесний — над родом чоловічим і послав на землю сина свого, щоб показать людям бога, царя і пана.

Но в то время сжалился господь — отец небесный — над родом человеческим и послал на землю сына своего, дабы показать людям бога, царя и господина.

[23] 22. І прийшов син божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина свободила род чоловічий.

И пришел сын божий на землю, чтоб открыть истину, дабы та истина освободила род человеческий.

[24] 23. І навчав Христос, що всі люде — брати і ближні, всі повинні любить попереду бога, а потім один другого, і тому буде найбільшая шана од бога, хто душу свою положить за други своя. А хто первий між людьм[и] хоче бути, повинен бути всім слугою.

И научил Христос, что все люди — братья и ближние, все обязаны любить прежде всего бога, а потом друг друга, и наибольшая заслуга у бога будет тому, кто положит душу за други своя. А кто хочет быть первым, тот должен быть всем слугою.

[25] 24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей, стало буть цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених філософів, а з простих рибалок.

И сам показал собою пример: он был самый разумный и самый справедливый из всех людей, следовательно царь и господин, но явился не в образе земного царя и господина, а родился в яслях, жил в нищете, избрал учеников не из рода знатного, не из ученых философов, а из простых рыболовов.

[26] 25. І став народ прозрівать істину, і злякалися філософи і люде імператора римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода, і тоді вже не так легко буде дурить і мучить людей.

И стал народ прозревать истину. Тогда испугались лжефилософы и люди римского императора, что истина торжествует, а за истиною будет свобода и тогда уж не так легко можно дурачить и мучить людей.

[27] 26. І засудили на смерть Іісуса Христа — бога, царя і пана — і претерпів Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу рода чоловічого тим, що не хотіли приняти його за царя і пана, бо мали другого царя-кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.

И осудил на смерть Иисуса Христа — бога, царя и господина — и претерпел Иисус Христос оплевания, заушения, биения, крест и погребение за свободу рода человеческого, потому что не хотели признать его царем и господином, имея другого царя-кесаря, который сам себя назвал богом и пил кровь человеческую.

[28] 27. А Христос-цар свою кров пролив з[а] свободу рода чоловічого і оставив на віки кров свою для питанія вірним.

А Христос свою собственную кровь пролил за свободу рода человеческого и оставил навсегда свою собственную кровь для питания верным.

[29] І воскрес Христос в третій день і став царем неба і землі.

И воскрес Христос в третий день и стал царем неба и земли.

[30] 28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлися по світу і проповідували істину і свободу.

Ученики его, бедные рыболовы, разошлись по земле и проповедовали истину и свободу.

[31] 29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою — чи були преж того панами або невольниками, філозофами або не вченим[и]. Усі стали свободними кровію Христовою, котору зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.

И те, которые принимали слово их, стали братьями, были ли они прежде того господами или невольниками, философами-учеными или невеждами — все стали свободными по крови христовой, которую все равно принимали, все стали просвещенными светом правды.

[32] 30. І жили християне братством, усе у них було общественне і були у них вибрані старшини і ті старшини були всім слугами, бо господь так сказав: «Хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою».

И жили християне братством; все было у них общее и были у них старшие избранные, а те старшие были всем слуги, ибо господь сказал: «Кто хочет быть первым, должен быть всем слугою».

[33] 31. Тоді імператори римські і пани, і чиновні люде, і вся челядь їх, і філозофи піднялись на християнство і хотіли викоренити христову віру і гибли християне; їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними гребінками скребли, і ині тьмочисленні муки їм чинили.

Тогда императоры римские и господа, и чиновники, и все клевреты их, и философы поднялись на християнство и хотели искоренить христову веру и гибли християне: их топили, вешали, четвертовали, сжигали, строгали 461 железными гребенками и творили им другие неисчислимые мучения.

[34] 32. А віра христова не уменьшалась, а чим гірше кесарі і пани лютовали, тим більше було вірующих.

А вера христова не умалялася, но чем более злились кесари и господа, тем более было верующих.

[35] 33. Тоді імператори с панами змовились і казали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, піднімемось на хитрощі, приймемо її самі, перевернемо ученіє христово так, щоб нам добре було, та й обдуримо народ.

Тогда императоры с господами условились и сказали между собою так: уж нам не искоренить християнства, поднимемся на хитрости, примем сами християнство, извратим учение христово так, чтоб нам выгодно было, и одурачим народ.

[36] 34. І почали царі приймати християнство і кажуть: «От бачите: можно бути і християнином і царем вкупі».

И начали цари принимать християнство и говорить: «Вот видите: можно быть и царем и христианином».

[37] 35. І пани приймали християнство і казали: «От бачите: можно бути і християнином і паном вкупі».

И господа принимали християнство и говорили: «Вот видите: можно быть и христианами и господами».

[38] 36. А того не уважали, що мало сєго, що тільки назваться. Бо сказано: «Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидєть в царство небесное, но творяй волю отца моего, іже єсть на небесах».

А того не помнили 462, что мало называться только, ибо сказано: «Не всяк глаголяй ми: господи, господи! внидеть в царствие небесное, но творяй волю отца моего, еже есть на небесах».

[39] 37. І піддурили архієреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: «Істино так воно єсть, ажеж і Христос сказав: «Воздадіте кесарево кесареві, а боже богові»; і апостол говорить: «Всяка власть од бога». Так уже господь установив, щоб одні були панами і багатими, а другі нищими і невольниками.

И одурачили архиереев, духовных и мудрецов, те и говорят: истинно так, Христос сказал: «Воздадите кесарева кесареви, а боже богови»; и апостол говорит: «Всяка власть от бога». Так сам господь установил, чтоб одни в мире сем были господами и богатыми, а другие нищими и рабами.

[40] 38. А казали вони неправду. Хоч Христос сказав: «воздадіте кесарево кесареві», а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і люб’язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать не християнському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон, — то кесар, принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим, повинен бути всім слугою; і тоді б не було кесаря, а був би єдиний цар — господь Іісус Христос.

А говорили они неправду. Хотя Христос сказал «Воздадите кесарево кесареви», но это сказано потому, что Христос не хотел, чтоб были бунты и несогласия, а хотел, чтоб мирно и любовно распространялась вера и свобода, ибо ежели христианин будет воздавать кесарева кесареви, т. е. платить подать, повиноваться закону, то кесарь, принявши веру, должен отказаться от своего кесарства, ибо он, будучи первым, обязан быть всем слугою; и тогда б не было кесаря, а был бы единый царь — господь Иисус Христос.

[41] 39. І хоча апостол сказав: «Всяка власть од бога», а не єсть воно те, щоб кожни[й], що 463 зах[в]ати[ть] власть, був сам од бога. Уряд і порядок і правлєніє повинні бути на землі: так бог постановив, і єсть то власть, і власть та од бога, але урядник і правитель повинні подлегать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель перші, то вони повинні буть слугами, і недостоїть їм робить те, що здумається, а те, що постановлене, і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і працювати для общества пильно, бо власть їх од бога, а сами вони грішні люде і самі послідніші, бо усім слуги.

И хотя апостол сказал: «Всякая власть от бога», но это не значит, чтоб каждый, присвоивший себе власть, был сам от бога. Начальство и устройство и правительство должны существовать на земле, и это власть, и власть эта от бога, но начальник и правитель обязаны подчиняться закону и народному собранию, ибо и Христос повелевает судиться пред народным сонмищем; и так как начальник и правитель первые лица, то они должны быть слугами и не должны делать, что им придет в голову, а должны делать то, что установлено, и не должны величаться и ослеплять великолепием, а должны жить просто и усердно, трудиться для общества, ибо власть их от бога, а сами они грешные люди и самые последние из людей, ибо всем слуги.

[42] 40. А сьому ще гірша неправда, бутсім установлено од бога, щоб одні пановали і багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали щире євангеліє; пани повинні свободити своїх невольників і зробитись їм братами, а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; якби була на світі любов християнська в серцях, то так було б, бо хто любить к[о]го, той хоче, щоб тому було также хороше, як і йому.

А это еще большая ложь, будто бы бог постановил, чтоб одни господствовали и обогащались, а другие были в неволе и нищие, ибо этого б не было, [коль] скоро бы приняли евангелие; господа обязаны освободить рабов и сделаться их братьями, а богатые должны наделять нищих, и нищие стали бы также богатыми; так было бы, если б была в сердцах любовь христианская, ибо кто любит кого, тот желает, чтоб любимому также было хорошо, как и ему.

[43] 41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують христово слово, ті оддадуть одвіт в день судний. Вони скажуть судді: Господи, не в твоє лі ім’я пророчествовах? А судія скаже їм: Не вєм вас.

И те, которые так говорили и говорят и извращают христово слово, те отдадут ответ в день судный. Они скажут судие: Господи, не в твое ли имя пророчествовах? А судия скажет: Не вем вас.

[44] 42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.

Такими объяснениями цари, господа и ученые осквернили свободу христианску[ю].

[45] 43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Сімово через жидів отвернуло Христа.

Благодать дана всем языкам, а прежде поколению Яфетов, ибо Симово отвергнуло Христа в лице жидов.

[46] І перейшла благодать до племен грецького, романського, німецького, слов’янського.

И перешла благодать к племенам греческому, романскому, немецкому и славянскому.

[47] 44. І греки, прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при соб[і] і імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх господь: чахло, чахло грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до турків.

И греки приняли благодать и запятнали ее; ибо они приняли новую веру, а не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, они оставили у себя императоров и господ, и тщеславие царское, и неволю; и наказал их господь: царство греческое чахло тысячу лет и попало под иго турков.

[48] 45. Романське племено — влохи, французи, гішпани — приняло благодать, і стали народи увіходить у силу і у нову жизнь і просвіщенность, і благословив їх господь, бо лучше вони прийняли св[яту] віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей, і панство, і вимислили голову християнства — папу, і той папа видумав, що він має власть над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те буде гарно.

А романское племя — итальянцы, французы, гишпанцы — приняли благодать и вошли в силу, новую жизнь и образованность; и благословил их господь, ибо они лучше приняли св[ятую] веру, нежели греки, однако и они не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, оставили королей и господ и выдумали главу христианства — папу, и этот папа выдумал, будто имеет власть над целым миром христианским, и никто не может судить его, а что вздумает, все то хорошо.

[49] 46. І племено німецьке — народи німецькі — приняли благодать і стали увіходить у пущу силу і жизнь нову, і просвіщенность, і благословив його господь, бо вони ще лучче приняли віру, ніж греки і романці, і з’явивсь у них Лютер, которий почав учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і попереверчували ученіє христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови над церквою християнською — папи, єсть бо един глава всім — Христос. Але і німці не зовлеклися ветхого чоловіка, ,бо зоставили у себе і королів і панів, і ще гірше дозволили замість папи і єпіскопов орудувать церквою христовою королям і панам.

И племя немецкое — народы немецкие — приняли благодать и вошли в силу и новую жизнь, и образованность, и благословил его господь, ибо они еще лучше приняли веру святую, нежели греки и романцы, и появился у них Лютер, который учил, что должно християнам жить так, как жили до того времени, когда учение христово приняли и извратили цари и господа, и чтоб не было неподсудимого главы над церковью християнскою, ибо есть единый глава всем — Христос. Но и немцы не совлеклись ветхого человека со страстями и похотями, ибо и они оставили у себя королей и господ, и, что хуже всего, позволили вместо папы и епископов управлять церковью христовою королям и господам.

[50] 47. I сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але і у других землях взяли верх над всім, і, щоб удержати народ у ярмі, поробили ідолів, отвертали людей од Христа, і казали кланятися ідолам і биться за них.

И была последняя лесть горше первой, ибо не только у немцев короли, но и у других землях, взяли верх, а чтоб удержать народ в ярме, творили идолов, отвращали людей от Христа и приказывали поклоняться идолам и биться за них.

[51] Бо то все рівно що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе меньше шановали Христа, ніж честь національну, і такого ідола їм зроблено, а англічане кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за 464 вино; і табак, і чай, і вино стали у них богами, бо речено: іде же сокровище ваше, там сердце ваше. Серце християнина с Іісусом Христом, а серце ідолопоклонникове — з своїм ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.

Ибо их политические идеи были все равно, что идолы, хотя французы были крещеные, однако они менее заботились о Христе, нежели о своей чести национальной, как назывался их идол, а англичане поклонялись золоту и мамоне, а другие народы также своим идолам; и посылали их короли на зарез за клочок земли, за табак, за чай, за вино; и табак, и чай, и вино, и прочая стали у них богами, ибо сказано: где сокровище ваше, там и сердце ваше. Сердце христианина с Иисусом Христом, а сердце идолопоклонника — с своим идолом. И стало, как говорит апостол, их богом чрево.

[52] 48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішого над усіх дрібних боженят, а той бог називався по-французські егоїзм або інтерес.

И выдумали отступники нового бога, сильнейшего над всеми мелкими боженятами, этот бог пофранцузски назывался эгоизм или интерес 466.

[53] 49. І філософи почали кричати, що то кепство віровати в сина божого, що немає ні пекла, ні раю і щоб усі поклонялись егоїзмові або інтересові.

И философы начали кричать: глупо веровать в сына божия, нет ни рая, ни ада, все должны поклоняться эгоизму или интересу, или немецкому я.

[54] 50. А до всього до того довели королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства, праведний господь послав 465 свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний; збунтовались французи і сказали: не хочем, щоб були у нас королі та пани, а хочем бути рівні й вільні.

Ко всему этому довели короли и господа; и исполнилась мера мерзостей, праведный господь послал меч свой обоюдоострый на род прелюбодейный, взбунтовались французы и сказали: не хотим, чтоб были у нас короли и господа, а хотим быть равными и вольными.

[55] 51. Але тому не можна було статися, бо тільки свобода, где дух Христов, а дух божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркізи, та філософи.

Но этого не могло быть, ибо только там свобода, где дух господен, а дух божий давно уже прежде того изгнали из Франции короли, маркизы и философы.

[56] 52. І французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почали різатися і дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.

И французы убили короля своего и прогнали господ, а сами начали резаться и дорезались до того, что впали в горшую неволю.

[57] 53. Бо на їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без христової віри.

Ибо на них господь хотел показать всем языкам, что нет свободы без христовой веры.

[58] 54. І с той пори племена романське і німецьке турбуються, і королів і панство вернули, і про свободу кричать, і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.

И с тех пор племена романское и немецкое мятутся, возвратили себе королей и господ, а кричат о свободе, и нет у них свободы, ибо нет свободы без веры.

[59] 55. А племено слов’янське то найменьший брат у сім’ї Яфетовій.

А племя славянское меньшой брат в семье Яфетовой.

[60] 56. Трапляється, що менший брат любить дуже отця, одначе получає долю меншу проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже своє, то і старших виручає.

Случается, что меньшой брат лучше любит отца, однако получает меньше участок, чем другие братья, а впоследствии, как братья старшие потратят свое достояние, а меньшой сбережет свое, то меньшой старших выручает.

[61] 57. Племено слов’янське ще до принятія віри не йміло а ні царей, а ні панів, і всі були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слов’яне одному богу — вседержителю, ще його й не знаючи.

Племя славянское еще до принятия веры 467 не имело ни царей, ни господ, и все были равны, и не было идолов, а поклонялись славяне одному богу вседержителю. Так пишет о славянах грек-историк.

[62] 58. Як уже просвітились старші брати греки, романці, німці, тоді господь і до менших братів слов’ян послав двох братів: Константина і Мефодія і духом святим покрив їх господь, і переложили вони на слов’янську мову святее письмо, і отправовать службу божую постановили на тій мові, якою всі говорили посполу, а сього не було ні у романців, ні у німців, бо там по-латинські службу одправовали, так що романці мало, а німці овсі не второпали, що їм читано було.

Когда просветились старшие братья греки, романцы, немцы, тогда господь послал к меньшим братьям славянам двух братьев: Константина и Мефодия; покрыл их господь духом святым и перевели они на славянский язык священное писание, и установили отправлять богослужение на том языке, на котором все говорили, а этого не было тогда ни у романцев, ни у немцев, ибо там по-латыни отправляли богослужение, так что романцы мало, а немцы ничего не понимали, что им было читано.

[63] 59. І скоро слов’яне преймовали віру христову так, як ні один народ не преймовав.

И славяне скоро принимали христову веру, как ни один народ так не принимал.

[64] 60. Але було два лиха у слов’ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старіших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що у їх своє було лучше, ніж братівське.

Но были две беды у славян: во-первых, несогласие между собою, и, во-вторых, они, как меньшие братья, перенимали все от старших: нужное и не нужное, не видя того, что у них самих собственное лучше было, нежели у старших братьев.

[65] 61. І поприймали слов’яне од німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж того королі були в їх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали с самим простим чоловіком за рівню, і самі землю орали, а то вже у їх стала і пиха, і помпа, і гвардія, і двор.

И приняли славяне от немцев королей и господ, а прежде того короли были у них выбранные начальники и не тщеславились перед народом, а обедали с простым человеком заровно, и сами землю пахали, а после стали у них великолепие, тщеславие, гвардия, двор.

[66] 62. І панів у слов’ян не було, а були старшини; хто старший літами і до того розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх неволники.

И господ у славян не было, а были старейшины; кто старше по летам, а к тому еще умнее других, того и слушали на собрании народном, а после стали у них господа, а у господ невольники.

[67] 63 468. І покарав господь слов’янське племено гірше, ніж другі племена, бо сам господь сказав: кому дано більше, з того більше і зищеться. І попадали слов’яне в неволю до чужих; чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до греков і до турок, москалі — до татар.

И наказал господь славянское племя жесточе, нежели другие племена, ибо сам господь сказал: кому дано больше, от того больше и взыщется, — и попали славяне в неволю к чужеземцам: чехи и полабы — к немцам, сербы и болгары — к грекам и туркам, а великороссияне — к татарам.

[68] І здавалось от загине племено слов’янське, бо ті слов’яне, що жили около Лаби і Помор’я Балтицького, ті пропали, так що і сліду їх не осталось.

И казалось пропадет племя славянское, ибо те славяне, которые обитали около Лабы и Поморья Балтийского, погибли так, что и следа их не осталось.

[69] Але не до кінця прогнівився господь на племено слов’янське, бо господь постановив так, щоб над сим племеном збулось писаніє: Камень его же не брєгоша зиждущий, той бисть во главу угла.

Но не до конца прогневался господь на племя славянское, ибо господь предначертал, чтобы над этим племенем совершилось писание: Камень его же не брегоша зиждущие, той бысть во главу угла.

[70] По многих літах стало в Слав’янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина.

По прошествии многого времени в Славянщине стало три независимые царства: Польша, Литва и Московщина.

[71] Польща була з поляків і кричали поляки: у нас свобода і рівність, але поробили панство і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю саму гіршу, яка де-небудь була на світі, і пани без жодного закону вішали і вбивали своїх невольників.

Польша состояла из- поляков и кричали поляки: у нас свобода и равенство, но и они сотворили себе господ и обезумел народ польский, ибо простой народ попал в неволю самую горькую, какая когда-нибудь была на свете, и господа без всякого закона вешали и убивали своих невольников.

[72] Московщина була з москалів і була у їх велика Річ Посполита Новгородська, вільна і рівна, хочь не без панства: і пропав Новгород за те, що і там 469 завелось панство, і цар московський взяв верх над усіма москалями, а той цар узяв верх, кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському, бусурману, щоб допоміг йому держати в неволі неключимій народ московський, христіянський.

Московщина состояла из великороссиян и была у них великая Речь Посполитая Новгородская, вольная и равная, хотя не без господ; и погиб Новгород за то, что и там завелись господа, и возвысился над всеми великороссиянами царь московский, а возвысился он, кланяясь татарам, и ноги целовал хану татарскому — бусурману, чтоб помогал ему держать в неключимой неволе христианский народ великороссийский.

[73] І одурів народ московський і попав у ідолопоклонство, бо царя своего нарік богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так що цар Іван в Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його христолюбивим.

И обезумел народ великороссийский и впал в идолопоклонство, ибо царя своего назвал земным богом, и все, что царь скажет, считал хорошим, так что когда царь Иван в Новгороде душил и топил по десятку тысяч в день народу, то летописцы, 470 рассказывая об этом, называли его христолюбивым.

[74] А в Литві були литвяки, та ще до Литви належала Україна.

А Литва соединилась с Польшею, и в Литве были литвины, а к Литве принадлежала Украина.

[75] І поєдналась Україна з Польщею як сестра с сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ 471 іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські поміж собою.

И соединилась Украина с Польшею как сестра с сестрою, как единый народ славянский с другим народом славянским нераздельно и несмесимо, по образу ипостасей божественных нераздельных и несмесимых, так как некогда соединятся все народы славянские между собою.

[76] І не 472 любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном чи невольником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні 473 були слуговати всім по слову христовому, і жодної помпи панської і титула не було між козаками.

Не любила Украина ни царя, ни пана, г. составила у себя казацтво, т. е. братство, куда каждый, вступая, был братом других — был ли он прежде господином или рабом лишь бы он был христианин; и были казаки между собою все равны, а старшины выбирались на собрании и должны были служить всем по слову христову, ибо принимали должности по принуждению, как повинность, и не было никакого господского великолепия и титула между казаками.

[77] І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець говорить об козаках: «татьби же и блуд ніже именуються у них».

И постановили они сохранять чистоту; оттого старый летописец говорит о казаках: «татьба же и блуд ниже именуются в них».

[78] І постановило козацтво: віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з неволі. Тим-то гетьман Свирговський 474 ходив обороняти Волощину і не взяли козаки миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за віру, та за ближніх і служили богу, а не ідолу золотому. А 475 Сагайдашний 476 ходив Кафу руйнувати і визволив кільканадцять тисяч невольників з вічної підземної темниці.

И постановило казацтво охранять святую веру и освобождать из неволи своих ближних. Гетман Свирговский ходил защищать Волощину, и козаки не взяли блюда с червонцами, когда им давали в благодарность за услуги, не взяли потому, что проливали кровь за веру и за ближних, служили богу, а не золотому тельцу. А Сагайдачный разорил Кафу и освободил оттуда несколько тысяч невольников из подземных темниц.

[79] І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах міра сього, а записано на небі, бо за їх були перед богом молитви тих, котрих вони визволили з неволі.

И много было рицарей, которые так поступали, их подвиги не все записаны в книгах мира сего, но записаны на небе, ибо за них пред богом были молитвы тех, которых они освободили из неволи.

[80] І день ото дня росло, умножалося козацтво і незабаром були б на Вкраїні усі козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над [со]бою ні царя, ні пана, опріч бога єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, а там і у других слов’янських краях.

И день со дня росло и умножалось казацтво, и скоро все люди в Украине стали бы казаками, т. е. вольными и равными, и не было бы над Украиною ни царя, ни пана, кроме бога единого, и, смотря на Украину, также 477 бы сделалось и в Польше, а потом и в других славянских землях.

[81] Бо не хотіла Україна ітти услід язиков, а держалась закону божого, і всякий чужестранець, заїхавши в Україну, дивувався, що ні в одній стороні на світі так щиро не молються богу, ніде муж не любив так своей жони, а діти своїх родителей.

Ибо Украина не хотела итти вслед языков, а держалась закона божия, и каждый чужестранец, заехавши в Украину, удивлялся, ибо ни в одном краю на свете так чистосердечно не молились богу, нигде так муж не любил своей жены, а дети не уважали своих родителей.

[82] А коли папи та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-христианє повірили, бутсім справді усе так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з’явились братства, такі, як були у перших християн, і 478 всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люде, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з’явилось.

А когда папы и иезуиты хотели насильно подчинить Украину своей власти, чтоб украинцы-християне поверили, будто в самом деле все так и справедливо, что скажет папа, тогда в Украине появились братства, такие, какие были у первых христиан, и всякий, записываясь в братство, был ли бы он господин или невольник, назывался братом. А это потому, чтоб все видели, что в Украине осталась древняя истинная вера и что в Украине не было идолов; оттого там и ереси никакие не появлялись.

[83] Але панство побачило, що козацтво росте і всі люде скоро стануть козаками, есть-то вільними 479, наказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки 480 хотіли забить народ простий як скотину, так, щоб йому не було ні чуствія, ні розуму, і почали пани обдирати своїх крепаков, отдали їх жидам на такую муку, що подобную творили тільки над первими хистіянами, драли з їх, з живих, шкури, варили в котлах дітей, давали матерям собак грудями годовати.

Но господа увидели, что казацтво возрастает и скоро все люди станут казаками, т. е. вольными, и запрещали своим невольникам вступать в казацтво и хотели забить народ простой как скотину, так, чтоб не было в нем ни чувства, ни смысла, и стали господа обдирать своих рабов, отдали их жидам на такую муку, подобную которой только творили над первыми христианами, сдирали с живых кожи, варили в котлах детей, отдавали матерям кормить грудьми собак.

[84] І хотіли пани зробить з народа дерево або камінь, і стали їх не пускать навіть в церков, хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а се для того, щоб народ простий утеряв навіть постать чоловічу.

И хотели господа сделать из народа дерево или камень, и стали их не пускать в церковь, запрещали крестить детей, венчаться, причащаться, хоронить мертвых, а все это для того, чтоб народ простой потерял даже образ человеческий и тогда удобнее можно им управлять.

[85] І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське стояло панам на перешкоді.

И начали господа мучить и уничтожать казацтво, ибо такое свободное християнское 481 братство мешало очень господам.

[86] Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго.

Но не так сделалось, как думали господа, ибо казацтво восстало, а с ним поднялся весь народ, истребили и прогнали господ и стала Украина земля казацкая, т. е. вольная, ибо все были равны между собою и свободны, но не надолго.

[87] І хотіла Україна знову жити з Польщою по-братерськи, нерозділимо і несмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.

И хотела Украина снова жить с Польшею по-братски, неразделимо и несмесимо, но Польша никаким образом не хотела отречься от своего панства.

[88] Тоді Україна пристала до Московщини 482 і поєдналась з нею як єдиний люд слов’янський с слов’янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські між собою.

Тогда Украина пристала к Московщине и соединилась с нею как один народ славянский с другим народом славянским неразделимо и несмесимо, по образу ипостасей божественных неразделимых и несмесимых 484, как некогда соединятся между собою все народы славянские.

[89] Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своей простоті не пізнала, що там 483 був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель.

Но скоро увидела Украина, что она попалась в неволю, ибо она по своей простоте не узнала, что такое значит царь московский, а царь московский значил то же, что идол и мучитель.

[90] І одбилась Україна од Московщини, і не знала, бідна, куди прихилить голову.

И отпала Украина от Московщины, и не знала, бедная, куда приютить голову.

[91] Бо вона любила і поляків, і москалів як братів своїх і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись як один народ слов’янський с другим народом слов’янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов’янські.

Ибо она любила и поляков, и великороссиян как братьев своих и не хотела с ними разбрататься, а хотела она, чтоб все жили вместе, соединившись как один народ славянский с другим народом славянским, а эти два соединились бы с третьим, и было бы три Речи Посполитые в одном союзе неразделимо и несмесимо по образу Тройцы божественной нераздельной и несмесимой, как некогда соединятся между собой все народы славянские.

[92] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі.

І бачуть ляцькі пани і московський цар 485, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив, лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.

Но этого не поняли ни ляхи, ни великороссияне.

И видят 486 польские паны и московский государь, что ничего они не сделают с Украиною, и сказали между собою: не будет Украины ни польским панам, ни московскому царю; раздерем ее на две половины по течению Днепра, который разделяет ее пополам; левый берег будет московскому царю на поживу, а правый берег — польским господам на обдирание.

[93] І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії.

И билась против этого Украина лет пятьдесят; это святейшая и славнейшая война за свободу, какой подобная едва ли есть в истории, а разделение Украины есть гнуснейшее дело, какое только можно отыскать в истории.

[94] І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу.

Украина потеряла силы, и изгнали поляки казачество с правой стороны Днепра, и властвовали паны над нищими остатками вольного народа.

[95] А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербурзький положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю.

А на левой стороне долее держалось казачество, но час от часу подпадало в неключимую неволю московского царя, а потом петербургского императора, ибо последний царь московский и первый император петербургский положил сотни тысяч в каналах и на костях их построил себе столицу.

[96] А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панств[ом] і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками.

А немка царица Катерина, распутница всесветная, безбожница, мужеубийца, кончила казацтво и свободу, ибо, отобравши тех, которые были в Украине старшинами, наделила их дворянством и землями и отдала им вольную их братию в ярмо, одних поделала господами, а других рабами.

[97] І пропала Україна. Але так здається.

И погибла Украина. Но так только кажется.

[98] Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.

Не погибла она, ибо она не хотела знать ни царя, ни господина; а хотя и был царь над нею, но чуждый, и хотя были дворяне, но чужие; а хотя из украинской крови эти выродки, однако они не сквернят своими подлыми устами украинского языка и сами себя не называют украинцами, а истинный украинец, будет ли он происхождения простого или дворянского, должен не любить ни царя, ни господина, а должен любить и помнить одного бога Иисуса Христа, царя и господина неба и земли. Так было прежде, так и теперь продолжается.

[99] І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов’янин, а німець 487, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось.

И Славянщина хотя терпела и терпит неволю, но не сама сотворила неволю, ибо царь и дворянство не славянского духа изобретения, а немецкого и татарского. И теперь в России хотя и есть деспот царь, однако он не славянин, а немец и чиновники у него немцы, оттого и дворяне хотя и есть в России, но они скоро переделываются в немцев или французов, а истинный славянин не любит ни царя, ни господина, а любит и помнит одного бога Иисуса Христа, царя неба и земли. Так было прежде, так и теперь продолжается.

[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

Лежит Украина в могиле, но не умерла.

[101] Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли З мая постановили поляки 488, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того.

Ибо голос ея, который призывал всю Славянщину к свободе и братству, разошелся по миру славянскому и отозвался он, этот голос Украины, в Польше, когда 3 мая поляки постановили, чтоб не было между ними господ, чтоб все были равны в Речи Посполитой; а этого хотела Украина еще за 120 лет перед тем.

[102] І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну.

И не допустили к тому Польшу; разорвали Польшу, как прежде разорвали Украину.

[103] І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.

Так Польше и нужно, ибо она не послушалась тогда Украины и погубила сестру свою.

[104] Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам’ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними.

Но не погибнет Польша, ибо ее пробудит Украина, которая не помнит зла и любит сестру свою так, как будто ничего не было между ними.

[105] I голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла.

И голос Украины отозвался в Московщине, когда по смерти царя Александра русские хотели изгнать царя и дворянство уничтожить, учредить республику и всех славян соединить с нею по образу божественных ипостасей нераздельно и несмесимо; а этого Украина хотела и домагалась еще за 200 лет перед тем.

[106] І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові.

И не допустил до того деспот; одни кончили жизнь на виселице, других замучили в рудокопнях, третьих отдали 489 на убой черкесам.

[107] І панує деспот кат над трьома народами слов’янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов’янську і нічого не зробить.

И царствует деспот над тремя славянскими народами, правит ими посредством немцев, заражает, калечит, уничтожает добрую природу славянскую, но ничего он не сделает.

[108] Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар.

Ибо голос Украины не умолкнул. Встанет Украина из своей могилы и опять воззовет к братьям славянам, и услышат воззвание ея, и восстанет Славянщина, и не останется ни царя, ни царевича, ни князя, ни графа, ни герцога, ни сиятельства, ни превосходительства, ни пана, ни боярина, ни крестьянина, ни холопа ни в 490 Велик[ой] России, ни в Польше, ни в Украине, ни в Чехии, ни у хорутан, ни у сербов, ни у болгар.

[109] Україна 491 буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу».

И Украина сделается независимою Речью Посполитою в союзе славянском.

Тогда скажут все народы, указывая на то место, где на карте будет нарисована Украина: „Вот камень, его же не брегоша зиждущий, той бысть во главу угла“.





Ч. II. арк. 182 — 191. Автограф М. I. Костомарова. Див. також док. № 332. Ч. III.


Опубл.: Наше минуле. — 1918. — № 1. — С. 1 — 21, укр. мовою.

Частково опубл.: Яворський М. Україна в епоху імперіалізма. — Х., 1924. — С. 354 — 355.

Опубл.: Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. — М., 1959. — С. 149 — 159.


Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. — К.: Наук. думка. 1990. — Т. 1. — С. 152-169.




454 Див. також док. № 332. В ч. I, арк. 74 — 79 справи є копія III відділення із списку М. І. Гулака з помітками О. Ф. Орлова: «Вот правила, которые они называли «Законом божим», і Л. В. Дубельта: «Его величество изволил читать 29 марта 1847 г. Г[енерал] л[ейтенант] Дубельт. Російський текст звірено з списком М. I. Гулака.

455 Закреслено: «царем»

456 У списку М. I. Гулака: «что всего хуже».

457 У списку М. I. Гулака: «если он».

458 У списку М. I. Гулака: «начинили».

459 Халдеї — семітське плем’я, що поселилось у II тисячолітті до н. е. на березі Перської затоки (нині Ірак). Халдеї двічі підкоряли Вавілонію — у 721 й 626 рр. до н. е. Потім асимілювалися з вавілонянами.

460 Тут і далі у квадратних дужках подається нумерація за списком М. І. Гулака.

461 У списку М. І. Гулака: «стригали».

462 Там же: «не понимали».

463 Закреслено: «має».

464 Закреслено: «перець».

465 Закреслено: «на їх».

466 У списку М. І. Гулака дописано: «а по-немецки — я».

467 У списку М. І. Гулака: «веры христовой».

468 Далі в оригіналі нумерація відсутня.

469 Закреслено: «було».

470 У списку М. І. Гулака: «летописец ... называет».

471 Закреслено: «Троіци».

472 Закреслено: «хоті[ла]».

473 Закреслено: «бути».

474 Свирговський (Сверговський) Іван (р. н. невід. — 1574) — козацький гетьман діяльності якого М. І. Костомаров присвятив працю «Иван Свирговський, український козацький гетьман XVI ст.». (1855).

475 Закреслено: «пан».

476 Сагайдачний (Конашевич-Сагайдачний) Петро Кононович (р. н. невід. — 1622) — гетьман українського реєстрового козацтва. Під його командуванням козаки здійснили успішні походи проти султанської Туреччини і Кримського ханства. В 1616 р. козаки напали на Кафу (Феодосія), де визволили багато невільників.

477 У списку М. І. Гулака: «то же».

478 Закреслено: «кожний».

479 Закреслено: «почали зараз».

480 Закреслено: «щоб».

481 Закреслено: «общество».

482 Закреслено: «як».

483 Закреслено: «щоб».

484 У списку М. І. Гулака відсутні слова: «по образу ипостасей божественных неразделимых и несмесимых».

485 Закреслено: «ляхи і москалі».

486 Закреслено: «ляхи и великороссияне».

487 Закреслено: «есть пани».

488 Йдеться про польську конституцію 3 травня 1791 р., яка мала ліквідувати феодальну анархію, послабити політичні позиції магнатів і шляхти та скасувати «ліберум вето» і виборність королів, проте не скасовувала кріпацтва і шляхетських привілеїв.

489 У списку М. І. Гулака: «третьи отданы».

490 Закреслено: «Московщине».

491 Закреслено: «оживе».















№ 332


1845 р. кінець — 1846 р. — РУКОПИС М. I. КОСТОМАРОВА «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» 13


[1.] Бог сотворив світ, небо і землю, і землю населив всякими тварями, і поставив над усею твар’ю царем чоловіка, і 14 казав йому 16 плодиться і множиться, і постановив, щоб род чоловічеський поділився на коліна і 16 племена, і 17 кож[но]му колінові і племену 18 даровав 19 країну жити 20, щоб кажде коліно і племено шукало бога, котрий от 21 чоловіка недалеко, і поклонялись би йому всі люди 22, і віровали в його, і любили його, і були б усі щасливі.

[2.] Але род чоловічеський забув бога і предався дияволу, і кожне племено вимислило 23 собі нових богів, і в каждому племені народ вимисли[в] собі нових богів, і стали тоді биться за своїх богів, і почала 24 земля поливатися ровію і усіватися костями, і 25 во всім світі стались горе і бідность і хороба, нещастя і незгода.

[3.] І так покарав їх справедливий господь, іспершу потопом, потім войнами, потім неволею.

[4.] Бо един єсть бог істинний і един цар над родом чоловічеським, а люде як поробили собі много богів, то поробили з тим і царів; бо як у кожнім кутку був свій бог, то став у кожніму кутку свій цар, і стали люде биться за своїх царів, і стала земля пуще поливаться кров’ю і усіватися попелом і костями, і на всім світі умножилось горе і бідність, і хороби, і нещастя, і незгода.

[5.] Нема другого бога, тілько один бог, що живе високо на небі і везде духом своїм святим, і хоч люди поробили собі других богів в 26 [постаті] звіриної і чоловічеської со страстями і похотями, а то не були боги, а були то страсті и похоті, а правив над людьми отець страстей і похоті, чоловікоубийця, диавол.

[6.] Немає другого царя, тільки один цар небесний утешитель, хоч люде поробили собі царів в постаті людей — своїх братів со страстями і похот[ями], а то не були царі істинні, бо цар, котрий править людьми, му[сить] буть розумніший і справедливіший над усіх людей, а разумніш[ий] і справедливі[ший]

 над усіх людей суть бог, а ті царі були со страстями і похотями, і [був] над людьми отець страстей і похотей, чоловікоубийця, диавол.

[7.] І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були силь[ніші] і багатші, і нужніші, і назвали їх панами, а других людей пороби[ли] невольниками і умножились на землі горе і бідність, і хороба, і нещастя, і незгода.

[8.] Два народи на світі були умніші й дотепніші: євреї і греки.

[9.] Бо євреїв сам господь ізбрав і послав ім Мойсея, і поставив Мойсей закон їм, люду своєму, що прийняв од бога на горі Синайській, і постановив, щоб усі були рівні, щоб не було царя між їх, а знали б усі одного царя і бога небесного, а порядо[к] давали б судді, которих народ вибирав голосами.

[10.] Але євреї 27 вибрали собі царя, не слухаючи старого святого Самуїла, і бог тоді ж показав їм, що вони недобре зробили, бо хоч Давид був лучий із усіх царей на світі, а і його бог попустив у гріх, що одняв у сосіда чужу жінку: се же йому за те було, щоб показати людям, що хоч як[ий] добрий чоловік буде, а як стане самодержавно пановати, то зробиться з сего ледащо. І Соломона, мудрішого з усіх людей, попустив господь у велике безуміє, а сему за тим сталось так, щоб показати, що хоч який буде розумний, а як стане самодержавно пановати, то одуріє.

[11.] Бо хто скаже: Я лучий од усіх, і усі мусять м[е]ні покорятись і щитать мене за пана, і що я задумаю, слуги мусять те робити, той [зо]грішає тим первородним гріхом, которий погубив Адама, коли він, слухаючи диавола, захотів буть рівним богу і здурів, той навіть самому диаволу подобиться, которий хотів стати богом і упав в пекло.

[12.] Єдин бо єсть бог і єдин цар — господь неба і землі.

[13.] Тим і євреї, як поробили собі царей і забули істинного царя небесного, то зараз одпали от іс[тин]ного бога і поприймали до себе Ваала і Дагона.

[14.] І покарав їх господь 28: пропало і царство їх, і всіх забра[ли] у плєнєніє халдеї.

[15.] А греки сказали: Не хочем 29 царя, хочемо бути вольні і свободні.

[16.] І стали греки просвіщенні над усі народи в світі, і пошли од них усякі науки, і скуства, і умисли, що тепер маємо. Асе сталося за тим, що не мали вони царей.

[17.] Але греки не дознались правої свободи і щастя, бо хоч одріклися од царей, та не знали царя небесного і вимишляли собі богів.

І так царей земних у їх не було, а боги земні лукаві були, тим вони вполовину стали такими, якими б були, коли б бога істинного і царя пізнали. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні у їх були одні граждани, а прочі стали рабами неключими[ми] і так сталось панство і намісто царя були у їх пани, що все рівно, що якби багато царей у їх.

[18.] І покарав їх господь: бились вони між собою і попали в неволю іспершу македонянам, а удруге римлянам.

[19.] І так покарав господь бог род чоловічеський, що найбільша часть його, весьма просвіщенна, попалась в неволю спершу до римських панів, а потім до римського імператора, сиріч царя.

[20.] І став римський імператор царем над народами і прозвав себе богом.

[21.] Тоді возрадувався диавол і все пекло з ним вкупі і сказали злі духи: От тепер уже наше царство, бо чоловік далек[о] отступ[ив] от бога, коли 30 один назвав себе і царем і богом вкупі.

[22.] Але в той час змилувався господь, отець небесний, над родом чоловічеським і послав на землю сина свойого, щоб показать людям бога, царя і пана.

[23.] І прийшов він на землю, щоб одкрити людям істину, щоб істина свободила род чоловіческий з неволі.

[24.] І учив Христос, що всі люде єсть братія між собою і ближні всі повинні любить один другого, і того, буде 31 більше заслуга перед богом, хто душу свою положить за другі своя.

А хто перший між людьми х[о]че бути, той повинен буть всім слугою.

[25.] І сам показав приклад з себе: був він справедливі[ший] і розумніш[ий] і перш[ий] над усіма людьми, і явився не в постаті царя або пана, а народився в яслах, жив у бідності, набрав собі учеників не з панськ[ого] роду, не з учених, не з філософів, а з бідних рибалок.

[26.] І став народ прозрівать істину: і злякались тоді лукаві філозофи, і архієреї, і люде імператора римського, що істина воцаряється на землі, а за істиною буде свобода, і тоді вже не легко буде обдурювать і катовать людей.

[27.] І засудили на смерть Іісуса Христа, і претерпів господь Іісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребєніє за свободу роду человічеського тим, що не хотіли прийняти його царем і паном 32, бо мали другого царя і пана, лукавого царя, що сам себе назвав богом і пив кров людськую.

[28.] А Христос свою кров пролив за свободу роду чоловічеського і оставив навіки кров свою для питанія вірних в таїнстві євхаристія.

[29.] І воскрес Христос в третій день і вознісся на небо і став царем неба і землі.

[30.] І ученики його, бідняки-риболови, розійшлись по світу і хрестили народи і на[в]чали правді і свободі.

[31.] І 33 ті, що приймали св[яту] віру, ставали братами між собою, хоч були вони прежде 34 панами чи невольниками, вченими чи не вченими — усі становились свободними і рівними од крові христової і просвіщенними од свято[ї] правди «Євангелія».

[32.] І жили християни братством, усе було усім общественне, а жили вони заможно, і були у їх вибрані старшини, а ті старшини були всім слугами, бо 35 по слову спасителя: хто хоче першим бути, повинен бути всім слугою.

[33.] Тоді імператори римські і пани, чиновники, філозофи піднялись на християн і хотіли викоренити христову віру: і гибли християне, — їх топ[и]ли, вішали і [на] чвер[ті] рубали, пекли, залізними гребінка[ми] стригали і так тьмочисленні муки ім чинили.

[34.] Але христова віра не уменшилась, а 36 чим більше кесарі та пани ним узлились, тим більше було віруючих в ім’я господа Іісуса і хранящих закон його.

[35.] Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: уже нам не викоренити християнства, підем на хитрощі, поймем його самі 37, перевернемо ученіє христово так, щоб нам добре було, та й обдурімо народ.

[36.] І 38 почали приймати християнство і кажуть: От бачите ми християни, можна буть і царем і християнином вкупі.

[37.] І пани приймали християнство і кажуть: От бачите і ми християни, можна буть і паном, і христ[иянином] вкупі.

[38.] А те не вважали, що мало сього, що сказати: Я християнин.

[39.] І піддурили архієреїв, і попів, і філософів, а ті і кажуть: істиінно] так воно єсть, але ж і Христос сказав: воздадіте кесарево кесареві, а боже богові. Ажеж сказано: вся власть од бога. Тим і власть імператора, і власть панів од бога, так господь установив, щоб одні були панами і богатими, а другі нищими і бідними.

[40.] А казали вони неправду: хоч Христос і всюде воздаєть кесареві кесареве, а се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти, а хотів, щоб мирно і любязно віра розійшлась і люди освободились, бо коли християнин буде воздавать кесареві кесареве, то кесар, прийнявш[и] віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він, будучи первим, повинен бути всім слугою і тоді б не було кесарів, а був би един господь Іісус Христос, цар неба і землі.

[41.] І хоча апостол 39 і сказав, що власть од бога, то се не значить, щоб кожний, хто власть отут має, був од бога 40.

Уряд і порядок і правленіє повинні бути — так бог постановив, але урядники і правителі повинні підлегать закону святому і сонмищу, і буть всім слугами.

Оттого уряднику і правителю не 41 достоїть робить те, що він здумав, а те, що постановлено: і уряднику, і правителю не достоїть величаться та помпою 42 очі 43 одводити, а достоїть йому жити просто і працювати для общества, і пам’ятовати, що власть його од бога, а він сам — грішний чоловік та ще й сам[ий] послідн[ій], бо усім слуга.

[42.] А сему ще гірша неправда бутсім установлено од бога, щоб одні пан[у]вали, а другі були в неволі, одні були багаті, а другі нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали люди св. «Євангелія»: пани повинні свободить невольників і зробиться їм братами, а багаті повинні 44 наділить нищих, і нищі стали б также заможні, як багаті; так було б, якби пановала любов християнська в серцях, бо хто кого любить, той х[о]че, щоб другому 45 було также хороше, як йому.

[43.] І ті, що казали і кажуть тепер, оддадуть отвіт в день судний: вони скажуть судії: Господи. Не в твоє лі ім’я пророчествовах? А суддя їм скаже: Не вєм вас.

Бо не так зищеться з того, хто хулу положить на сина, неї знаючи його 46, як, наприклад, туркові 47 язичникові 48; а не проститься хула на духа святого, не проститься христия[ни]нові, котрий святий закон переверчує для своей 49 користі.

[44.] Таким викладом зіпсували царі і пани, і вчені чис[ту]ю свободу християнську.

[45.] Благодать Христова дана всім язикам і спершу же коліну Яфетову, бо Симово в лиці жидів отвергло спасителя.

[46.] І перешла благодать 50 до племен грецького і романського, і німецького, і слав’янського, а там і до всіх язиків.

[47.] І греки, прийнявши благодать, закляли 51 її, бо вони при[й]няли християнство, не зовлеклись ветхого чоловіка со страстям[и] и похотями, оставили імператоров і панство, і пиху царськую й панськую, і неволю, і покарав їх господь: чахло грецьке церство тисячі літ, поки зчахло зовсім і попало під турка.

[48.] І 52 романське племено прийняло благодать — єсть то влохи, французи, гишпанці і стали вони увіходить в нову силу, і жизнь, і просвіщенність, і благословив його господь 53 і 54 лучче вони прийняли б віру, ніж греки, одначе не зовсім зовлеклись ветхого чоловіка, оставили королей і панів і зробили собі главу христіянства — папу, і той папа все думав, що він має власть над всім миром, християнством, і ніхто не повинен судить його, а що він здумає, те буде гарно.

[49.] Прийняло 55 благодать племено німецьке — єсть то німці, англічани, шведи і датча[ни], і голандці, і прочі, і стали увіходить у нову силу і жиз[н]ь, і просвіщенность, і благословив їх господь, бо вони ще лучче прийняли віру, ніж греки і романці, і з’явився між ними чоловік — Лютер, которий почав казать, що не повинен бути глава християнства, бо ж неподсудний єсть, бо глава один І[ісус] Хр[истос] і що повинні жить христия[не], як преж жили, до того часу, попри[й]мал[и] і попереверчували ученіє царі і пани.

Але і німці не зовсім зовлеклись ветх[ого] чол[овіка] со страстя[ми] і пох[отями] 56, бо оставили королів і панів, і ще гірше дозволили королям і панам 57 пановать над церквою христовою, ніж папи і епіскопи.

[50.] І ви[й]шл[а] послідняя лесть горше первой, бо королі не тільки у німецьк[ім] і у других краях; королі і пани взяли верх і поробили ідолів народам і казали за їх биться.

[51.] Бо все то рівно, які ідоли, як, наприклад, король француз[ький] 58 посилає на заріз свій народ за честь національну, або англійський король 59 за морську торговлю, а 60 другі за равновесіє політічеське, а где то за шматок землі, або, ще гірше, за табак та за чай, або за перець. Усе то були спра[в]жні ідоли. Речено бо: Где сокровище ваше, там і сердце ваше». Сердце христия[нина] повинно бути завше за бога і для ближніх, а люди заводились між собою за чай, за тютюн, та значиться з ним був і бог їх по ска[заному] апост[олом], що для іних бог чрево.

[52 — 53.] І здуріли народи, і забули господа Христа; а філософи почали кричати, що то кепство вірувати в сина божого, що немає ні раю, ні пекла і так усі 61 поклонялись самому 62 ідолові, котор[ий] по-франц[узьки] зоветься егоїзм або інтерес.

[54.] Но завершалась міра злодійств царських: праведний господь послав свій меч обоюдоострий на мир 63 прелюбовний, збунтувались французи і сказали: «Не хочемо щоб король і панство у нас були, хочем усі рівні буть».

[55.] 64 Але те тільки так сказали, бо там тільки свобода і вольность, де дух христов. Дух віри уже перед тим вигнали із Франції королі та маркизи, та філософи.

[56.] І вийшло у французів те, що вони забили свого короля і панів прогнали, і самі почали різаться і дорізались до того, що підпали у гіршу неволю.

[57.] Бо через їх господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без віри христової.

[58.] І с тої пори і досі племена романське і німец[ьке] турбуються. І королів і панство вернули, і про свободу кричать, а нема у їх свободи, бо нема своб[оди] без віри христової.

[59.] А племено слов’янське — то найменш[ий] брат у сем’ї Яфетовій. [60.] Трапляється, що менший брат любить дужче отця, однак получає долю меншую проти старших, а потім збереже своє лише, а старші брати розтратять, тоді менші старших виручають.

[61.] Плем’я слов’янське ще до віри святої не мало ні царей, ані панів, і усі біли рівні, і не мало воно ідолів 65, і кланялись одному богу вседержителю, ще його й не знаючи.

[62.] Як просвітились старші брати: греки і романці, і німці, вибрав господь двох братів із вчених, Кирила і Мефодія, і духом св[ятим] покрив їх, і переложили вони на слов’янську мову св[яте] письмо і отправили св[яту] службу на 66 тій мові, на котр[ій] усі говоримо, чого не було у німців і у романц[ів], бо у тих по-латинські служби отправлялись, так що романці мало, а німці совсі[м] не второпали, що їм читано було.

[63.] І скоро приймали слов’яне христову віру, як ні один народ.

[64.] Але було два лиха у слов’ян: одно — незгода, а друге те, що вони, як меньші брати, переймали од старших, того не бачучи, що у їх своє було лучче, ніж братівське.

[65.] І поприйняли слов’яне од німців королей і князей і панство, бо преж королі у їх були вибрані і не чванились перед народом, а обходились с самим простим чоловік[ом] зарівно і самі землю пахали, а то вже у їх став і двор, і гвардія, і всяка помпа.

[66.] І панів преж не було у слов’ян, а були старшини, хто старший літами, тих розуміли, того й слухають, а то вже стали пани, а у їх невольники.

[67.] І покарав їх господь гірше, ніж другі племена, бо сам господь сказав: «Кому дано більше, з того іззищеться більш».

І попадали слов’яне у неволю до чужих: чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до турок, руси — до татар і до Литви.

[68.] І, здавалось 67, згине племено слов’янське, бо ті, що жили колись по Лабі і по Помор’[ю] балтицькому, пропали так, що тепер сліду їх не зосталось.

[69.] Але не до конця прогнівив господь на племе[но] слов’янське, бо він постановив так, щоб над їм збулось писаніє: «Камень его же не брегоше зиждущий то й бисть во главу угла».

[70.] По многих летах стало в Слов’янщині три неподлеглих царства: Польша, Литва і Московщина.

[71.] Польша була в поляков і кричали поляки: «У нас буде рівність і свобода». Але поробили панство 68 і одурів народ польськ[ий], і народ простий попав у неволю гіршу, як се було на світі, бо пан без жодного закону 69.

[72.] Московщ[ина] була з москалей: там, на севері, буде велика Річ Посполита Новгорода і управлялась свободно, але также не без панства і пропала і запановав над Московщиною цар, а той цар, узяв верх 70, кланяючись і ноги цілуючи хану татарському бусурману і с бусурманами закріпив народ москалей.

[73.] І одурів народ московський, і попав у ідолопоклонство, бо цар[я] свого назвав земним бог[ом] і усе, що цар робив, теє уважав за добре, так уж[е] цар Іван у Новгороді душив та топив по десятку тисяч народу за оди[н] день, а літописці, розказуючи теє, звали його христолюбивим.

[74.] А в Литві були литв’яки, та ще була й Україна.

[75 — 76.] І Україна 71, поєднавшись с Польшею як сестра з сестрою, як одно плем’я слов’[янське] також с другим люд[ом]слов’[янського] брат[ства]; вони не сотворили, ні царя, ні пана, а сотворили братство — козацтво, куди кожний пристав[ав], був би він пан чи невольник, аби христ[иянин]. Там усі були рівні і старшини вибирались і повинен був слугувати всім і за всіх працювати. І жодної помпи, ні титула не було між козаками.

[78.] І постановило козацтво оборонять віру святую і визволяти ближн[іх] своїх із неволі.

І так гетьман Свирговс[ький] ходив оборо[няти] Волошину і не взяв червінці, котрі йому давали, а взяв тільки кухву вина, що послали брати по-братерськи.

І так Сагайда[чний] ходив Кафу руйн[увати] і визволив із темниць тільки десять тисяч невольник[ів] з віри пропасниці.

[79.] І багато лицарів теє робили, що не писано в книгах мира сього, записано на небі, бо за їх були молитви визволених.

[80.] І день со дня більше росло і умножалось козачество, і незабаром були б усі на Вкраїні козак[ами], себто вільні і рівні, не мали над собою цар[я] і пана, тільки бога єдиного 72.

[81.] І не хотіла Україна іти услід язиків, а держалась закону божого, і всякий чужестран[ець], заїхавши туда, дивувався 73, що ні в одній стороні на світі не було такого брат[ст]в[а], такої віри, нігде муж не любив так щиро своєї жони, а діти родителей.

[82.] І коли пани та ієзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб україн[ці]-христия[ни] повірили, буцім і справді усе так і єсть, що папа сказав, тоді на Вкраїні з’явились братств[а] такі, як були у перш[их] християн, і пан записув[ався] у брат[ство], і мужик і називались братами. Таке братст[во] було і в Луцьку, і в Києві, і потім Львові [?].

[83.] Але 74 панство побачило, що погано йому буде, взяло зараз мучить 75 людей, брат[ів] своїх, нарікл[о] невольниками, не допускало в козацтво, драли пани шкури в людей, варили в котлах дітей і ругались над вірою і продавали жидам на заріз, як скотину, і примучили козаків, поробили коз[аків] кріпаками, так що думали, що воно вже пропало, козацтво.

[86.] Але 76 не скоро так думалось, козацтво піднялось, а за ним весь народ — вибили і прогнали панів, і стала Україна, земля козацька, єсть то вольне, бо всі були вільні й рівні.

[87.] І хотіла Україна тоді знову жити по-братерсь[ки] з Польщею, але Польща жадним побитом не хотіла покинуть своє панство.

[88.] Тоді Україна пристала до Московщини, як країна слов’янська до слов’янської, як един люд слов’я[нский] до друг[ого] слов’янського 77, так щоб жити укупі, зарівно, як колись буде віки між слов’янсь[кими] людьми.

[89.] Але 78 скор[о] побачил[а] Україн[а], що попалась в неволю 79, вона по своїй простоті ще не знала, що то єсть цар, а цар московський значе усерівно, що ідол і мучитель.

[90.] І одбилась Укра[їна] од Москов[щини] 80 і не знала бідна, куди їй схилить голову.

[91.] Бо вона любила і Польщ[у], і Москов[щину], як братів своїх і не хотіла з ними розбрататься, хотіла вона, щоб всі три жили вкупі в союзі, теж щоб були три Річі Посполиті, а 81 з всі[х] трьо[х] вкупі були б одною.

[92.] Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі.

І бачать ляхи і москалі, що нічого не зроблять з Україною, і сказали між собою: не буде вона ні тобі, ні мені, роздерли її пополам, по ліву сторону Дніпра москал[еві], по праву — ляхові.

[93.] І билась Україна літ пятдесят, а єсть се святішая і славнішая борба за свободу, яка коли-небудь була на світі, а розділ України єсть саме негодне діло, яке колись було на світі.

[94.] І вибилась із сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правої сторони Дніпра, і положили Укра[їну] [в] тугу, і запанували над бідним остатком вольного народу.

[95.] А на ліві[й] стороні ще держалось козацтво, але в неключ[имой] держ[аві] [?] Московськ[ій], а потім петерб[урзького] імператора, бо цар Петро положив сотні тисяч коза[ків] в канавах і на костях їх збудув[ав] собі столицю.

[96.] А цариця Катерина — німка, курва всесвітна, безбожниця явна — доконала козацство; бо, одобравши тих, котрі були в Укра[їні] старш[ими], понадавала їм вольних брат[ів] і поставали одні панами, а другі невольниками.

[97.] І так пропала Україна, але так здається.

[98.] Вона не пропала, бо вона не знала ні царя, ні пана, а хоч був цар, єсть так чужи[й], і хоч були і єсть пани, так чужі, хоча ті пани і з 62 укра[їнського] роду, однак не говорили по-українськи, суть виродки, а справж[ній] українець, не любить ні цар[я], ні пана і зна[є] одного бога. Так і перше було, так і тепер.

[99.] І Слов’янщина хоч і терпіла і терп[ить] невол[ю] от царя і панства, однак і цар, і пани у них не слов[’янські], а німецьк[і], або татарські, бо од чужих забігли, щоб розво[дити] панство, а 83 правд[иві] слов’яни не жаліють ні царя, н[і] пана, приз[нають] одно[го] бога.

Тим не пропали слов’яни, не пропала і Укра[їна].

[100.] Лежить у могилі Україна, та не мертва, бо уже прихо[дить] голос і пробудить.

[101.] І перший раз вона пробуд[илась], і крикнула, і одізвався крик її в Польщі, і зібрались поляки на сейм 3 мая, і поста[новили], щоб усі в Речі Посполит[ій] були рівні і вільні і незале[жні] б ні [од] царя, ні пана, а знали б одн[ого] бога.

[102.] Але сусіди не допустили до того Польшу і розірвали її, як Україну.

[103.] Так її було і треба, бо раз за те, що вона зробила Україні, те їй зробилось, а друге за те, що ляхи не знали 84, що їм таку думку дала Україна, що в гробі лежала.

[105.] А в друг[ий] раз вона прокинулась і крикнула, а одізва[лось] [в] глибин[і], в Петербурзі 14 дек[абря] 1825 года, і умислили сам[і] пан[и] одріктись свого панства і царя, і позн[ать] одн[ого] бог[а].

[106.] Але деспот не допустив до того 86 свободно, їх пов’язали 86, одн[их] потягнули на шибеницю, других закатували в копальня[х], третіх замучил[и] в Сибір[у], а отдель[них] же заріз[али] черкеси.

Так і треба було, бо й ті не лучче знали, що думка принес[ена] до їх з України.

[108.] І в трет[ій] раз во[на] скоро прокинеться і крикне на всю широку Слов’янщ[ину], і почують крик її.

[109.] І встане Україна, і буде непідлеглою Річ[чю] Посполитою в союзі слов’янськім.

І тоді звершиться та й писаніє: «Камень его же не брєго[ша] зиждущ[ії], то і бисть во главу угла».



Ч. III. арк. 18 — 23. Автограф.


Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. — К.: Наук. думка. 1990. — Т. 1. — С. 250-258.




13 Інша редакція (див. док. № 145). Нумерація рукопису подається за списком М. І. Гулака.

14 Закреслено: «дав».

15 Закреслено: «вместе».

16 Закреслено: «народ».

17 Закреслено: «щоб».

18 Закреслено: «жило на».

19 Закреслено: «землю».

20 Закреслено: «і повелів».

21 Закреслено: «каждо[го]».

22 Закреслено: «люди».

23 Закреслено: «поробило».

24 Закреслено: «стала».

25 Закреслено: «запановало над землею».

26 Закреслено: «обра». У другому списку твору (див. док. № 145) на цьому місці слово «постаті».

27 Закреслено: «потім».

28 Закреслено: «усі».

29 Закреслено: «ни».

30 Закреслено: «царь».

31 Закреслено: «більш».

32 Закреслено: «котрий був царем і паном».

33 Спочатку закреслено: «тоді».

34 Закреслено: «раб».

35 Закреслено: «їх вибра[ло]».

36 Закреслено: «що».

37 Закреслено: «по[тім] об[ду]римо народ».

38 Закреслено: «при».

39 Закреслено: «Христос».

40 Закреслено: «і робив усе тільки добре».

41 Закреслено: «можно».

42 Закреслено: «себе».

43 Закреслено: «закат[увати]».

44 Закреслено: «були б».

45 Закреслено: «ему».

46 Закреслено: «под».

47 Закреслено: «ідоло».

48 Закреслено: «ніж хрис[тиянинові]».

49 Закреслено: «чоловічої».

50 Закреслено: «греків».

51 В тексті: «її передано ей».

52 Закреслено: «переш[ло]».

53 Закреслено: «але не совсі[м]».

54 Закреслено: «лучше пішло в».

55 Закреслено: «благодарне».

56 Закреслено: «а єсть».

57 Закреслено: «власть».

58 Закреслено: «видумар ідола».

59 Закреслено: «вимислив власть».

60 Закреслено: «прусський король».

61 Закреслено: «пороб[или].

62 Закреслено: «незмінному».

63 Закреслено: «розвратний».

64 Закреслено: «одн[і] забили».

65 Закреслено: «знало».

66 Закреслено: «приро[дний]».

67 Закреслено: «про».

68 Закреслено: «стали панами».

69 Так у тексті.

70 Слово нерозбірливе.

71 Закреслено: «не хотіла знать ні царя і ні пана».

72 Закреслено: «але пани».

73 Закреслено: «як».

74 Закреслено: «панство, поляки зіпсували усе добре».

75 Закреслено: «преж».

76 Закреслено: «так».

77 Закреслено: «що».

78 Закреслено: «мислив цар».

79 Закреслено: «до Москов[щини]».

80 Закреслено: «знову пристала до Польщі».

81 Закреслено: «трьох».

82 Закреслено: «слов’[янського]».

83 Закреслено: «справж[ні].

84 Закреслено: «видн[о]».

85 Закреслено: «праведних воїні[в]».

86 Закреслено: «повіша[ли]».











Див. також:
Вибрані документи з матеріалів слідчих справ Кирило-Мефодіївського товариства
Справа про слов’янофільство та українофільство
Доповідь О. Ф. Орлова Миколі I про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства
Журнал слідства
Записка Василя Білозерського







‹‹   Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Арістотелівське вживання слова «природа» щодо суспільства має подвійне значення. Люди інстинктивно суспільні, тому що вони потребують одне одного. Людська природа проявляється характерніше в розвитку тих сил, котрі притаманні тільки людині. Держава — це те єдине середовище, в якому вони можуть розвиватися; це означає «природно» в державі, яка в дечому протилежна інстинктивній природі. Як жолудю притаманно проростати в дуб, так само й людській природі властиво розвивати свої найвищі сили в державі.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.