АПÓКОПА (грец. ’αποκοπή — відсікання), усічення — 1. Опускання одного чи кількох звуків у кінці слова внаслідок акцентно-фонетичних процесів, що призводять до скорочення слова.
Внаслідок А. в укр. мові виникли форми дієслова теп. ч. є < єсть, 2-ї ос. одн. ходиш < ходиши, 3-ї ос. одн. пише < пишєть; мин. ч. одн. ч. р. ніс < неслъ, 2-ї ос. одн. і мн. нак. сп. сядь < сади, несіть < несЂте; прислівники так < тако, вищ. ст. більш < больше, гірш < горьше; іменники четвер < четвергъ, Костя < Костянтин тощо. Те ж саме можна сказати про ненаголошені форманти -ть < -ти (ходить < ходити), -м < -мо (ходим < ходимо), частки сь < ся, б < би, ж < же. Широко виявляється А. і в говорах: мо(може), гуцульське: Бра Ива, хо! (Брате Иване, ходи).
Й. О. Дзендзелівський.
2. Спосіб словотворення неафіксального, що полягає в усіканні за абревіатурним зразком кінця твір, основи (слова) незалежно від морфем, межі: бадмінтон > бад, дюралюміній > дюраль, плексиглас > плекс, спеціаліст > спец, оперуповноважений > опер. А. властива лише іменникам. Деякі з них запозичені в укр. мову як готові скорочення — наслідок усікання склад, слова (автомашина > авто, кілограм > кіло, радіотелеграф > радіо). А. служить не тільки для творення слів, а і для формування інвентаря продуктив. аброморфем: агіт-, голов-, госп-, держ-, військ-, літ-, мед-, мор-, політ-, проф-, тех-, хім- тощо. Особливо характерна для розм. мови (декрет — декретна відпустка). Деякі слова, утворені способом А., позбавлені експресивного забарвлення і функціонують як нормальні, хоча й штучні номінації: зав, член-кор.
Я. Ф. Клименко.
