Головна





ТМУТОРОКАНСЬКИЙ КАМІНЬ


[Енциклопедія історії України: У 10 т. — К.: Наук. думка, 2013. — Т. 10. — С. 103.]



ТМУТОРОКАНСЬКИЙ КАМІНЬ — мармурова плита з вирізаним кириличним написом у два рядки, знайдена на Таманському півострові військовими серед руїн генуезько-турецької фортеці (на території сучасної станиці Тамань Краснодарського краю, РФ) в серпні 1792. Початкове призначення визначити неможливо; під час кількох перевезень (Севастополь, Стамбул, Миколаїв, Тамань, Керч) плиту було розбито, щоб відокремити фрагмент з написом. 1851 разом із зібранням античного мармуру Керченського музею Тмутороканський камінь передано в Ермітаж (у Санкт-Петербурзі), де він зберігається нині.



Напис сповіщає про проведення князем Глібом Святославичем вимірів у 1068, а також подає відстань між Тмутороканню і Корчевим у сажнях. Текст уперше опублікував 1794 О. Мусін-Пушкін. Визнане сьогодні прочитання запропонував 1806 О. Оленін:


«Въ лѣто . /Ѕ . Ф О (S) [6567 від створення світу / 1068 н. е.] ін(д)і[кта] S [6] Глѣбъ кнѧзь мѣрилъ м(о)[ре] // по леду ѿ Тъмутороканѧ до Кърчева . /І . и . /Д . [10000 і 4000] сѧже[нь]».


Вивчення каменя поклало початок російській палеографії й епіграфіці. Обставини віднайдення поза археологічним контекстом, винятковість відомостей, палеографічні особливості, політичний і культурний аспекти обґрунтування чорноморських завоювань Російської імперії кінця XVIII ст. залишають відкритим питання автентичності. Різнобічні дослідження О. Оленіна, П. Буткова, О. Соболевського, Л. Черепніна, Є. Каменцевої, М. Устюгова, В. Захарова, А. Мединцевої ставлять Тмутороканський камінь в один ряд з аналогічними пам’ятками давньокиївської писемності XI-XII ст. За ретельним зовнішнім оглядом припускають (Б. Сапунов), що мармур може походити з Греції чи з берегів Егейського моря, слідів хімічної чи фізичної імітації зістарювання на ньому не виявлено. Разом з тим, сумніви у справжності висловлювали О. Спіцин, О. Монгайт, М. Сотникова, Г. Спаський, О. Ісаченко, О. Зимін, М. Успенський, Е. Кінан, Б. Боєк та ін. Скептики наполягають, що напис може бути пояснений на основі знань, доступних сучасникам романтичної «доби підробок». Науково-природничими методами археометрії камінь не досліджували.


Поруч із місцем знахідки було відкрито Таманське городище. Унікальна монументальна датована пам’ятка локалізує літописну Тмуторокань, дає найраніший приклад написання назви Корчев і може бути інтерпретована як єдине свідчення про поширення Тмутороканського князівства по обидва боки Керченської протоки. Напис засвідчує проведення масштабних вимірювальних робіт у Київській Русі й доповнює відомості Патерика Києво-Печерського про перебування Гліба Святославича в Тмуторокані. Зв’язаний часом відкриття і згадкою «Тмутороканського болвана», Тмутороканський камінь непрямим чином підтверджує автентичність «Слова о полку Ігоревім». В історичному мовознавстві напис використовують як найдавніший зразок відомих з пізніших джерел мовних процесів, характерних для XI ст. [Падіння глухих (кнѧзь без ъ, але въ лѣто, Тъмоутороканя, мѣрилъ), їх вокалізація (по леду), вживання перед плавними (Кърчева), пропуск допоміжного дієслова есть у третій особі однини аналітичної форми перфекта (мѣрилъ).] Виняткові дані дають підстави для розрахунків довжини гіпотетичної «тмутороканської сажені» (Б. Рибаков).


Українські автори не приділяли напису спеціальної уваги. Тмутороканський камінь побіжно згадано в «Історії Русів» для підтвердження меж слов’янського розселення. Більшість українських істориків, археологів і мовознавців, серед яких М. Грушевський, П. Голубовський, Д. Багалій, С. Висоцький, В. Німчук, В. Русанівський, приймали свідчення каменя як достовірні.



Література:


Монгайт А. Л. Надпись на камне. — М., 1969. — 112 с.

Сапунов Б. В. О Тмутороканском камне 1068 г. // Памятники культуры. Новые открытия. Письменность. Культура. Археология: Ежегодник. 1975 г. — М., 1976. — С. 457-471.

Медынцева А. А. Тмутараканский камень. — М., 1979. — 56 с.

Майофис М. Л. Тмутараканский камень в культурном строительстве конца XVIII — начала XIX века // Философский век: альманах. — СПб., 1999. — Вып. 10. — С. 135–139.

Захаров В. А. Заметки о Тмутараканском камне // От Тмутороканя до Тамани. IX—XIX вв. Сборник Русского исторического общества. — № 4 (152). — М., 2002. — С. 154-178.

Толочко А. П. Тмутороканский болван // Ruthenica. — К., 2008. — Т. 7. — С. 193-201.

Хоруженко О. И. Надписи Тмутараканского камня и вспомогательные исторические дисциплины // Вопросы эпиграфики. — М., 2010. — Вып. 4. — С. 279-289.

Ашихмин А. А. Отечественная историография о проблеме Тмутараканского камня // Университетский историк: Альманах. — СПб., 2012. — Вып. 10. — С. 5-12.

Brian J. Boeck. Stone of Contention: Medieval Tmutarakan’ As a Measure of Soviet Archeology in the 1950s and 1960s // Ruthenica. — К., 2005. — Т. 4. — С. 32-46.

Brian J. Boeck. A Tale of Two Stones: Comparing Contested Epigraphic Artifacts from Kensington, Minnesota and Kievan Rus’ // Russian History/Histoire Russe, 32, Nos. 3-4 (2005), 297-312


М. Є. Бистрицький




[Бистрицький М. Є. Тмутороканський камінь / Енциклопедія історії України: У 10 т. — К.: Наук. думка, 2013. — Т. 10. — С. 103.]



Тмутороканський камінь. Рисунок 1794.









Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.